За міх борошна — за грати?

Сушіть сухарі, соколики. Бо незабаром і за міх украденого борошна можна буде потрапити до криміналу. Якщо, звісно, набере чинності законопроект «Про внесення змін у Кодекс про адміністративні правопорушення», прийнятий у цілому Верховною Радою України 4 червня. Згідно з ним мінімальна вартість майна, за крадіжку якого настає кримінальна відповідальність, знижена до 60 гривень 50 копійок (0,2 відсотка неоподатковуваного мінімуму доходів громадян). Отже, дрібних злодюжок очікують великі проблеми. Але нині вони ще почуваються вельми вільно. Про це, зокрема, свідчить міліцейська статистика, котра реєструє по кілька десятків дрібних крадіжок (так їх офіційно кваліфікують) щодня. Хоча насправді не такі вони вже й дрібні. Якщо, скажімо, якийсь покидьок поцупить у людини пенсію, а по Україні вона в середньому становить 500-600 гривень, то хоча для потерпілого це величезна втрата, бо він залишився без засобів до існування, але злодієві це майже нічим не загрожує. Тому що сьогодні «треба вкрасти» на понад 907 гривень, аби зловмисника притягнули до кримінальної відповідальності. Інакше винних карають в адміністративному порядку, про який ми ще поговоримо. Такий стан речей дає доволі привабливу (хоча й не справжню) картину криміногенної ситуації в регіоні і державі. Зауважу, що це стосується не тільки крадіжок. Декриміналізована, наприклад, така стаття ККУ, як спричинення легких тілесних ушкоджень. Підбили людині ока чи вибили зуба, — іди, судися зі своїм кривдником у приватному порядку. Така поблажливість призвела до того, що навіть у нашій області, яка вважається доволі релігійною, махають кулаками направо й наліво. Про це свідчить міліцейська статистика. Річ у тім, що начальник УМВС в області Василь Кузнецов зобов’язав заносити до оперативних зведень усе, з чим звертаються люди до міліції. Тому нашим правоохоронцям відомо, що насправді діється на Прикарпатті. і по можливості вони намагаються протидіяти цьому злу, — як стосовно дрібного хуліганства, так і щодо дрібних крадіжок. За останні, зокрема, притягають до відповідальності на підставі ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Ця стаття передбачає покарання від штрафу до 15 діб адмінарешту. Як зазначив нещодавно у своєму виступі перед депутатами обласної ради начальник УМВС в області В. Кузнецов, саме адміністративний арешт є найдієвішим заходом профілактики правопорушень, у тому числі дрібних крадіжок. Та, на жаль, зі 182 осіб, затриманих з початку року за ці дії, суди застосували адмінарешт лише до 13. інші злодюжки відбулися штрафами. Про «ефективність» такого покарання яскраво свідчить приклад, який навів Василь Станіславович. Йдеться про жителя Надвірнянського району П., який протягом квітня—травня цього року скоїв шість крадіжок і лише у двох випадках потрапив під арешт. У чотирьох інших на нього накладали штраф від 85 до 170 гривень, що, як зауважив начальник обласної міліції, спонукало його до нових злочинів. Цю фразу, очевидно, треба розуміти так: крав знову, аби було чим заплатити за попередні крадіжки. Незабаром «халява» закінчиться. Наскільки розумію, кілька викрадених у селянки курок, не кажучи вже про вівцю чи козу, обкрадена дача (до речі, також серйозна проблема), поцуплений старий стільниковий телефон, потертий гаманець з 61 гривнею можна буде кваліфікувати за ст. 185 Кримінального кодексу — крадіжка. іншими словами, особа, яка вчинила такі дії, вже буде не таким собі нечемним хлопчиком-правопорушником, а справжнім злочинцем з усіма негативними наслідками, які з цього виходять. Їх, до речі, чимало. Кримінальна судимість може, наприклад, стати на заваді навчанню в інституті, нормальному працевлаштуванню, виїзду за кордон і т. ін. Зрештою, а хто цим особам винен? Скільки вже веду свою тематику, але не пригадую випадків, коли крали, бо не було, що їсти. Крадуть, аби було за що випити горілки, порозважатися, «зависнути» в гральних закладах чи просто тому, що заробляти на життя працею, вибачте, «западло». Щоправда, вже чув обурливі зауваження з приводу тих 60 гривень 50 копійок, після яких настає кримінальна відповідальність. Та при нинішніх цінах саджати за таку мізерну суму? Це ж той самий сумнозвісний закон «Про три колоски...», закидують опоненти. Хоча, як на мене, порівняння абсолютно не коректне, бо йдеться про зовсім різні речі, і нормальні люди, незалежно від віку та фаху, з якими розмовляв на цю тему, сприймають ці зміни до адмінкодексу однозначно позитивно — як спрямовані на захист потерпілих. Адже заподіяну людям шкоду від крадіжки треба вираховувати не лише у грошовому еквіваленті. Наведу лише один приклад, свідком якого був сам. В автобусі у молодої жінки, котра їхала з хлопчиком, років 5-6, викрали гаманець. На щастя, покидька, котрий «працював» у парі з якоюсь смуглявою дівицею, затримали самі люди. Дитина, на очах якої це все відбувалося, дуже перелякалася. Не менший стрес пережила й мама. Крізь сльози (по суті, це були справжні ридання) вона розповідала, що у неї вкрали останні 20 гривень. Жінка торгувала на ринку, працювала на «разду». Як відомо, такі люди заробляють від виторгу. Того дня, очевидно, справи йшли не дуже. А, до речі, це було напередодні Миколая, і синок, який провів з мамою цілий день на холодному ринку, дуже просив, аби вона щось купила на свято. Та жінка побоялася залишатися без грошей, сподіваючись, що наступного дня їй вдасться заробити на подарунок синові. «Краще б витратила їх на дитину», — плакала бідолашна... Щоправда, прогнозують, що ці зміни десь утруднять роботу міліції, котрій доведеться докладати додаткових зусиль, займаючись розкриттям та розслідуванням таких крадіжок. Мовляв, менше матимуть часу на тяжкі злочини. Проте для самого потерпілого будь-який злочин, скоєний щодо нього, вже є тяжким. Це по-перше. По-друге, доводилося чути від самих оперативників, що працюватимуть і по 20-ти вкрадених гривнях, аби було за що зачепитися. Безперечно, позначиться це і на діяльності місцевих судів, і так завалених справами — навантаження зросте. Що ж, хай призначають таке покарання, аби у вже засуджених після його відбуття не було бажання повертатися до старого. Й інші щоб вчилися на їхніх помилках. Коли, наприклад, бачиш як у спеку жінки вкладають асфальт, то думаєш, чому до такої тяжкої і шкідливої праці не залучати осіб, котрі ще нічого доброго для суспільства не зробили. На нинішній день маємо величезний обсяг робіт з відновлення доріг, берегоукріплень, дамб тощо після торішньої повені. Тож хай там і трудяться ув’язнені, яких утримують за рахунок держави. Іншими словами, за рахунок платників податків, у тому числі й потерпілих. Хай відробляють витрачені на них гроші. Бо навіть у Біблії написано — хто не працює, той не їсть. Кажуть, що стрімко зросте офіційний показник кримінальної злочинності. Але ж реально він таким і був, просто наші державні мужі намагалися не помічати цього, годуючи нас міфами про стабілізацію криміногенної ситуації. Та людям, котрі потерпали від злочинців, від цього легше не було.

x